Пронизливий звук сирени… і в черговий раз машина швидкої допомоги мчить назустріч чиїйсь біді. І люди в білих халатах, не втрачаючи жодної хвилини, а, може й секунди, поспішають на допомогу хворому чи потерпілому.
Це саме вони, лікарі та медсестри, першими приходять нам на допомогу. Сьогодні до вашої уваги пропонуємо розповідь про людину, яка не один десяток років присвятила себе медицині.
У ці лютневі морозні дні відсвяткувала свій сімдесят дев'ятий день народження жителька селища Недригайлів, знана всіма лікар-педіатр Феня Миколаївна Плахотна. На її рахунку тисячі врятованих дитячих життів, слова вдячності за які й досі говорять батьки вже дорослих колишніх пацієнтів. Її чуйне серце і ласкаве слово - це вже половина здоров'я. Близько півстоліття вона присвятила себе роботі та гідно виконувала клятву Гіппократа. Зараз Феня Миколаївна на заслуженому відпочинку, та про її авторитет знають, пам'ятають і цінують.
На долю цієї жінки випало чимало випробувань. Сам за себе говорить рік народження - 1933. Вижити у страшний голод, коли в хаті порожньо, а на деревах замість зелених листочків, які могли б замінити їжу, лежить сніг, дуже важко. Маленька дівчинка була третьою дитиною в сім`ї, після двох старших братів. Майже чотири місяці після народження маленька Феня не відкривала очей. Кожного дня мати прикладала її по кілька разів до порожньої груді, а мала навіть не плакала. Від такого сухого голодування немовля схудло так, що видно було кожну кісточку та жилку.
З приходом весни життя почало налагоджуватись. Згадує Феня Миколаївна, як мама брала її на город полоти бур'ян, а вона й собі рвала траву та тягла її до ротика. На цьому випробування не закінчилися, попереду була війна і ще один голодомор. Зараз навіть важко уявити, як тоді малими вони тяглися до гілочки акації чи липи, щоб хоч трохи втамувати голод. Ось так і минуло раннє дитинство в боротьбі за виживання.
Після закінчення семирічної школи Феня Миколаївна вступила на навчання в Роменську фармацевтичну школу, яка тоді прирівнювалася до технікуму. Наука давалася їй легко, частенько допомагала і одногрупникам. По завершенню навчання отримала диплом з відзнакою та дозвіл від Міністерства охорони здоров'я на вступ до одного із трьох запропонованих вищих навчальних закладів без вступних екзаменів. Бажання піти далі навчатися привело дівчину в Київський медичний інститут. Але, коли вона прийшла у приймальну комісію, окрім диплома про закінчення школи з неї потребували ще якийсь документ, який би підтверджував, що вона має право вступити у їх заклад без іспитів. Твердо поставивши перед собою завдання вступити в інститут, вона поїхала розбиратися в Міністерство охорони здоров'я. Тут її уважно вислухали, подзвонивши в деканат інституту, швидко вирішили це питання.
Щоб вижити в чужому місті, молода студентка у вільний від навчання час працювала в аптеці асистентом всі шість років. Ще не закінчивши навчання, у 1956 році вийшла заміж за Плахотного Миколу Максимовича з Недригайлова. Важко було працювати, вчитися та ще й вести домашнє господарство.
У 1958 році закінчила інститут, одержала диплом з відзнакою. Для відмінників тоді були всі двері відкриті: в той час, як інші мали їхати на роботу згідно направлення, вони мали право самі обирати місце роботи із запропонованих. Феня Миколаївна, довго не задумуючись, обрала Сумську область і поїхала працювати у Вільшану, саме тут і розпочався її трудовий шлях. Через рік молодого лікаря перевели в Недригайлівську районну лікарню. Важко навіть уявити, як тоді в лікарні працював один педіатр, адже на той час було 14 тисяч дітей, 800-900 з них діти до одного року. Важко було працювати, але труднощі її не зупиняли, що дуже подобалося керівництву. Через десять років до їх відділення прийшов працювати ще один лікар-педіатр - Петро Іванович Хоменко, з яким вона відразу знайшла спільну мову. Вони ділилися нічними викликами, здобутим досвідом. Кожний день лікарі стояли на охороні здоров`я і життя маленьких жителів нашого району. Адже єдина радість для лікаря - бачити здорових дітей та щасливих батьків поруч з ними.
У педіатричному відділенні ЦРЛ, яким вона завідувала, завжди панувала товариська атмосфера. Чутка про це розлетілася і по інших відділеннях. Феня Миколаївна ніколи не підвищувала голосу на свій персонал, не ображала нікого, в різних ситуаціях намагалася знайти правильний вихід. Звичайно, в такій атмосфері і працювалося добре і успішно. Багато хто з інших відділень лікарні хотіли перевестися до дитячого. Звісно, що не всім це сподобається, були й такі, що заздрили її успіху, авторитету серед досвідчених лікарів та пацієнтів. Як мудрий вчитель передає свої знання своїм учням, так і Феня Миколаївна багато в чому допомогла Ірині Павлівні Постіл, яка також прийшла працювати до її відділення.
Для Ф.М.Плахотної на першому плані завжди було здоров'я дітей, а вже потім власні інтереси. Не дивлячись, яка погода за вікном, день чи ніч, при першому ж дзвінку з лікарні вона поспішала в дитяче відділення. Ненормований графік часто дратував чоловіка, коли той бачив, як по кілька разів за ніч дружину викликали на роботу.
По материних стопах у медицину пішов і старший син Микола, який нині живе і працює в Харкові, невістка, а тепер ще й племінниця в Одесі. Бажання допомагати людям передалося від покоління до покоління і зараз вже вони продовжують колись розпочатий шлях.
Феню Миколаївно, ви і донині випромінюєте сонечко любові, чуйності, доброти, милосердя. Ви - високопрофесійний фахівець, майстер своєї нелегкої справи. Про це пам'ятають ваші колеги, знайомі та ті, за чиї життя ви боролися у своєму відділенні. Хай усе хороше, зроблене з душею та натхненням, повертається до вас сторицею.
